Під час виконання завдання, в ході ведення бойових дій, у заходах необхідних для забезпечення оборони України, 29.10.2022 року загинув мешканець Бабчинецької громади, захисник, старший навідник гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 2 роти аеромобільного батальйону, солдат Купець Богдан Сергійович, 11.10.1991 року народження…
– Я впевнена, що не знайдеться жодної людини з тих, хто його знав, яка б сказала про нього щось погане. Тільки хороше! – переконана дружина. – Він був моєю підтримкою, справжньою опорою. Перша любов, яка назавжди залишиться в серці!
З дружиною познайомився ще за студентських часів у Вінниці, разом прожили 12 років, з яких 7 у шлюбі, виховували доньку Діану. У свій час мріяв стати програмістом, але доля склалася по-іншому, тому часто їздив на будівельні роботи до столиці. У повсякденному житті він був спокійним, турботливим, завжди поспішав рідним на допомогу. Ще однією особливою рисою, яка відрізняла його з-поміж інших була щедрість. Міг віддати останнє, ніколи нічого не жалкував.
Богдан був надзвичайно працьовитий, не боявся жодної роботи. Коли розпочалось повномасштабне вторгнення пішов добровольцем, хоч і був непридатним за станом здоров’я. У армії не служив, але спочатку повномасштабного вторгнення пішов у територіальну оборону, а пізніше пройшов навчання і відправили до Слов’янська, потім у Мар’їнку. Так сталося, що перевели до штурмовиків. Чим він надзвичайно гордився. Хотів бути схожим на брата. Брат Руслан був учасником АТО понад 3 роки, а коли розпочалась повномасштабна війна теж пішов добровольцем. Мама Валентина просила Руслана, щоб відговорив хоча б Богдана йти на війну. Казала, що їй достатньо того, що вже один воює, й так собі місця не знаходить. Але брат сказав, що відмовляти не буде і Богдан правильно зробив, що пішов захищати свою землю.
Чоловік був завжди малослівний, не хотів, щоб рідні зайвий раз хвилювалися. Як не намагалася дружина випитати бодай щось, ніяк не виходило. Черговий вихід на завдання виявився останнім. Хоча кажуть, що він не мав там бути. Прислали нову бригаду, а хлопці не знали позицій і Богдан їх повів. У цей момент з’явився ворожий дрон, який їх засік. По них відпрацювала ворожа артилерія. З їхньої групи всі залишилися живі, крім Купця, так як він ішов першим. Як згадували його побратими, що Богдан був дуже відважним воїном і нічого не боявся. Дружина почала бити тривогу. Після того як чотири дні не з’являвся на зв’язку – зателефонували з військкомату і повідомили трагічну звістку. В одну мить промайнуло життя, а для рідних й на долі секунди, мабуть, зупинилося. Втрата близької людини ніколи не минає безслідно. Зруйновані плани, все вщент. Хто нестиме відповідальність за ці втрати кращих синів України?! Риторичні питання без відповідей.
Чоловіка запам’ятали порядним, принциповим, щирим, відвертим. Це була людина, яка завжди готова прийти на допомогу. Він досконало володів професійними навичками, які застосовував на службі. Користувався незаперечним авторитетом, повагою серед військових. Він з тих, про кого кажуть – незамінний.
Богдан Купець віддав своє життя за нашу Батьківщину, за мирне життя кожного з нас. Ми завжди повинні пам’ятати, якою дорогою ціною воїни виборюють перемогу.
