18 травня на Ямпільщині в селі Клембівка відбулося прощання із загиблим Захисником України — головним сержантом Національної гвардії Костянтином Кукілем.
Доля відміряла Костянтину лише 25 років. Попереду було все життя, сповнене мрій, надій і планів. Він хотів жити, будувати майбутнє та війна обірвала його шлях.
Командир гармати 1-го самохідного артилерійського взводу загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новоторецьке Донецької області. Це вже дев’ята втрата Клембівки з початку повномасштабного вторгнення.
Після завершення навчання у місцевій школі продовжив освіту у Вінницькому коледжі будівництва та архітектури, здобувши диплом техніка-будівельника. Проте мирну професію змінила служба в армії — у червні 2020 року хлопець був призваний на строкову службу, а згодом підписав контракт із Національною гвардією.
З початку повномасштабного вторгнення ворога Костянтин перебував на передових позиціях. У червні 2022 року отримав тяжке поранення, однак після лікування знову повернувся в стрій.
Жителі Клембівки вишикувалися вздовж дороги, утворивши живий коридор скорботи, зустрічаючи траурний кортеж. Панахиду провели на Алеї Пам’яті, де зібралися рідні, бойові побратими, друзі, однокласники, педагоги та представники місцевої влади.
Зворушливими були слова Ямпільського міського голови Сергія Гаджука, старости Валентини Зарічної-Бобошко, педагогів і побратимів, які згадували загиблого як щиру, добру, сміливу людину, готову прийти на допомогу.
Педагоги пригадують Костянтина як активного, товариського, чуйного юнака, який вирізнявся відповідальністю і добрим серцем.
“Він був душею класу. Міг підтримати, розвеселити, подарувати тепло одним поглядом. У нього було велике, світле серце — таким залишився до останнього”, — згадала класний керівник Юлія Теслюк.
Побратими розповідають, що навіть після важкого поранення Костянтин прагнув повернутися на передову. Його рішучість і відданість справі були прикладом для багатьох.
“Костя був із нами з перших днів. Не зламався, не зупинився, служив гідно — до останнього подиху. Ми втратили не лише воїна — ми втратили брата”, — наголосив заступник командира бригади “Червона калина” Юрій Павловський.
У пам’ять про Героя хвилина мовчання об’єднала всіх присутніх. Однокласники створили відеоролик із фотографіями, що зберегли миті з його дитинства, шкільних років і військової служби. До супроводу траурної колони долучилися авто- та мотоспільноти з українськими прапорами, віддаючи належне Захисникові.
Сум, вдячність і гідність переплелися у цьому прощанні. Костянтин Кукіль назавжди залишиться в пам’яті громади — як Герой, як Людина, як син, що став символом мужності та жертовності.
У пам’яті України навіки залишаться тисячі молодих життів, знищених російською агресією. Серед них — і Костянтин, один із найкращих синів своєї землі. Вони мріяли, кохали, вірили, працювали — і загинули, аби ми могли жити. Пам’ятаймо їхні імена. Вони — справжні Герої України.
Світла й вічна пам’ять!
