В’ячеслав Попов народився 10 лютого 1993 року в селі Селевінці на Вінниччині. З дитинства вирізнявся гострим розумом, добрим серцем і неймовірною чуйністю до інших. Його всі знали як порядного, чесного та завжди готового допомогти хлопця. Недарма друзі називали його «наша швидка допомога».
Навчався В’ячеслав — відмінно. Закінчив Монастирецьку школу з відзнакою, а згодом — медичне училище, отримавши червоний диплом. Він мав блискучі перспективи, але завжди ставив інших вище за себе. Його життєве кредо було простим: «Хтось же має…» — так він відповідав, коли у березні 2022 року пішов на війну.
Він міг не йти. Мав проблеми з нирками через давнє ножове поранення. Але навіть коли життя давало йому право залишитися, він обрав інший шлях — рятувати інших. У найтяжчі моменти Славко не скаржився, навіть коли самому було важко. Його улюблена фраза — «У мене все гуд» — стала для побратимів символом незламності та внутрішньої сили.
На війні він витягнув із поля бою не одного пораненого, часто ризикуючи власним життям. Навіть після важкої контузії залишався в строю. Там, серед вогню й вибухів, знайшов справжнього друга — Олега Куцана. Вони були наймолодшими у бригаді. Вони і загинули разом, 1 липня 2022 року, залишившись назавжди молодими.
В’ячеслава поховали в рідному селі. На його могилі завжди живі квіти — їх приносять тато, мама, брат, друзі, рідні… Тому що для них він живий. Живий у кожному врятованому ним житті, у пам’яті тих, хто знав і любив його, у серцях усіх, хто вдячний за його подвиг.
Вічна пам’ять Герою!
