Його життя було сповнене тиші, яку він так цінував, і боротьби, якої не зміг уникнути. Олег Тимченко — людина з щирим серцем, «золотими руками» й неймовірною відданістю — прожив своє коротке, але сповнене сенсу життя, залишивши по собі пам’ять, що ніколи не згасне.
Олег народився 1 листопада 1990 року в Білій Церкві. Він ріс у родині, де його виховувала мама — сильна жінка, яка прищепила синові любов до праці, відповідальність і людяність. Життєвий шлях родини пролягав через Токмак, а згодом — Запоріжжя. Там Олег закінчив навчально-виховний комплекс технічного профілю, а після школи, не вагаючись, пішов працювати, підтримуючи маму.
Усе, за що брався Олег, робив із душею — чи то праця в «АТБ-маркеті», чи служба у Державній спеціальній службі транспорту у 2015 році. Він не любив сидіти без діла, завжди прагнув бути корисним — спочатку у мирному житті, а потім і на війні.
Коли в жовтні 2022 року Олег добровільно вступив до лав ЗСУ, ніхто не здивувався. Він був із тих, хто не чекає — діє. Став солдатом стрілецької роти 17-ї окремої танкової бригади, а згодом опанував одну з найважливіших спеціальностей на фронті — став оператором БПЛА. Це вимагало мужності, точності, вмінь. І він усе це мав. Його побратими згадують його як людину надзвичайної витримки, світлого гумору і залізної надійності.
Хмільник став для Олега другим домом. Саме сюди, до дружини і тещі, які евакуювались із Запоріжжя, він приїздив під час коротких відпусток. Місто прийняло його, а він — прийняв Хмільник у серце. Тут він мріяв жити після Перемоги. Але…
4 липня 2023 року, під час виконання бойового завдання біля н.п. Хромове на Донеччині, Олег Тимченко отримав смертельне поранення. Його життя обірвалося, але пам’ять про нього — ні.
Усім серцем громада Хмільника схиляє голови в жалобі. Олег був не просто військовим — він став символом мужності, людяності та самопожертви.
Світла і вічна пам’ять Герою!
