Ти світлим був і світлом став

Завжди усміхнений, завзятий та веселий…

Ці слова, викарбувані на гранітному меморіалі, стали символом пам’яті про Захисника України Леоніда Миколайовича Мигаля. Але для рідних і друзів вони значать набагато більше, бо саме таким вони його знали за життя – людиною, яка випромінювала світло.

Льоня, Льова, Льоньчик – так лагідно називали його ті, хто був поруч. Добрий, щирий, завжди готовий підтримати. Його жарти запам’ятали всі, хто хоч раз мав щастя їх почути. Вміння розрядити ситуацію, підбадьорити в складні моменти – ось що було його особливістю.

Народився 30 вересня 1968 року в селі Березняки на Черкащині. Після школи навчався в профтехучилищі, отримав спеціальність столяра. Все життя працював будівельником, а останні роки – за кордоном.

«Він був дуже товариським і міг знайти спільну мову з будь-ким і будь-де. Навіть не знаючи мови, у Льоні було багато друзів за кордоном», – з теплотою згадують його близькі.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Леонід перебував у Києві. Але, не роздумуючи, повернувся додому, аби стати на захист України. Разом із найкращим другом пішов до військкомату. 8 березня 2022 року був зарахований до 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка.

Пройшовши підготовку, він отримав військову спеціальність стрільця-помічника гранатометника. Вже наприкінці березня опинився в Авдіївці, де його підрозділ тримав оборону міста.

Потрапивши на фронт, Льоня з гумором говорив:
«Гарна робота, тільки коли стріляють, хочеться звільнитися»

Та попри всі труднощі, він залишався незмінним оптимістом. Побратими згадують його як відповідального, рішучого і людяного, завжди готового прийти на допомогу. А ще – як майстра на всі руки. Навіть у польових умовах змайстрував плиту й варив справжній домашній борщ для бійців.

Леонід мріяв після перемоги приїхати до сина на 30-річчя. Але, на жаль, війна обірвала його життя.

Та світло, яке він ніс людям за життя, ніколи не згасне. Герої не вмирають.