Коли на плечі країни лягла важка ноша війни, серед тисяч тих, хто встав на її захист, був і 33-річний Микола Калачик із села Улянівка. Без пафосу, без сумнівів, із внутрішньою впевненістю він зробив свій вибір — бути там, де потрібен найбільше. Його шлях — це історія гідності, відваги та щирої любові до рідної землі.

11 лютого 2023 року Миколу було мобілізовано до лав Збройних Сил України. Його бойовий шлях розпочався у складі 1-го механізованого батальйону, де він виконував обов’язки старшого навідника у протитанковому взводі. Це означає — бути на передовій не лише фізично, а й морально: розуміти відповідальність, приймати рішення в критичні миті, прикривати побратимів і давати опір ворогу.

Його побратими згадують Миколу як людину діла, не слів. Спокійний, витривалий, завжди на своєму місці. Він не шукав слави, але своїми діями щодня писав сторінки справжнього героїзму. Служба для нього — не обов’язок, а поклик серця.

Микола не просто носив однострій — він щиро жив тим, що робив. У ньому не було показної мужності, лише тиха рішучість. Захищаючи територіальну цілісність і свободу України, він віддав найцінніше — своє життя. Але перш ніж це стало втратою, це було прикладом. Прикладом для всіх, хто сумнівається, хто боїться, хто шукає сили.

21 квітня 2024 року Микола загинув під час виконання бойового завдання поблизу Торського на Донеччині. Але в серцях рідних, друзів і побратимів він залишається не як воїн, який загинув, а як Людина, яка жила з гідністю.

Микола Калачик — це більше ніж ім’я. Це символ тихої сили, людяності й безумовної любові до своєї землі. Його шлях — це шлях Героя, який не зникає з пам’яті.

Світла пам’ять, вічна шана і низький уклін. Герої не вмирають!