Коли російська навала ступила на українську землю, він не роздумував. Жмеринчанин Роман Радецький став до зброї у перші ж дні повномасштабного вторгнення. Його шлях — це шлях відчайдушної відданості, самопожертви та щирої любові до України.

Спочатку — територіальна оборона. Потім — Добровольчий батальйон ОУН, у складі якого Роман, стрілець-санітар, виносив з поля бою поранених побратимів під час звільнення Київщини. Далі — передова лінія боротьби: Бахмут, Авдіївка, Запоріжжя, Донеччина, Харківщина, Луганщина… Він був там, де найважче. Там, де вирішується доля країни.

За виняткову хоробрість і лідерство Романа Радецького було нагороджено «Хрестом хоробрих» та орденом «Лицарський хрест». Але його найбільша нагорода — шана побратимів, любов рідних і вдячність цілого народу. Після важкого поранення під Бахмутом він повернувся до строю.

24 травня поблизу Сергіївки на Луганщині серце Романа перестало битися. Понад два місяці його вважали безвісти зниклим. У цій тиші була надія — болюча, тривожна, але жива. Та війна жорстока… І ось — підтвердження найстрашнішого.

Світла пам’ять Герою!