Рятувати життя було його покликанням. Спершу — у білому халаті, згодом — у військовому однострої. Сергій Лисянський усе своє життя присвятив служінню людям, залишившись вірним присязі медика навіть на фронті. Його історія — це приклад справжньої людяності, мужності та патріотизму.

Народився Сергій 26 грудня 1964 року в селі Пальчик на Черкащині, однак уже з раннього дитинства його життя було пов’язане з містом Ладижин, куди родина переїхала, коли йому було лише кілька місяців. Тут він навчався, зростав, мріяв і реалізовував себе.

Після восьмого класу Сергій вступив до Бершадського медичного училища, яке закінчив з відзнакою. Вже за рік він працював старшим фельдшером у Ладижинській лікарні.

Справжнім покликом для Сергія стала педіатрія. У 1992 році він закінчив Вінницький медичний інститут імені Пирогова з червоним дипломом. Через кілька років повернувся до Ладижина й став завідувачем відділення швидкої допомоги.

Пацієнти пам’ятають його як уважного, рішучого, інтуїтивного лікаря, який не раз рятував життя, коли інші вже не вірили. Серед тих, кого він витягнув буквально з того світу, — його маленькі племінниці.

Але навіть цього було замало для Сергія. Коли в 2016 році війна вже торкнулася кожного українця, він вирішив приєднатися до Збройних Сил України. Протягом кількох років він працював як сержант-інструктор. Згодом, у серпні 2020 року, чоловік знову повернувся на службу.

Повномасштабне вторгнення 2022 року Сергій зустрів на півдні. Хоча був поранений у перші дні, після одужання повернувся до побратимів як старший бойовий медик.

За роки служби Сергія Геннадійовича відзначили численними нагородами — серед них медаль «Почесна відзнака» та «Козацький Хрест» I ступеня. Проте найвищою відзнакою залишалася вдячність тих, кому він врятував життя.

2 березня 2024 року серце Героя зупинилося. 7 березня громада попрощалася з людиною, яка уособлювала силу духу, милосердя й вірність Україні.

Світла пам’ять захиснику!