“Я іду на нуль. Я вас люблю.” Ці слова стали останнім посланням 33-річного десантника Олександра Воловоди зі Жмеринки до його рідних. Він не прощався – він ішов боронити Батьківщину, як робив це ще з 2014 року.
Олександр Воловода народився 9 червня 1991 року. Навчався у Жмеринському ліцеї №1, а згодом здобув професію слюсаря в Браїлівському училищі. У мирному житті працював на підприємстві «Корунд», любив риболовлю та нумізматику, мав багато друзів, золоті руки та незламний характер.
Але його доля була пов’язана з боротьбою за свободу України. Ще у 2014 році він став на захист держави під час антитерористичної операції. З 2022 року воював у найгарячіших точках на Сумщині та Донеччині, виконуючи бойові завдання у 170-му окремому полку логістики Десантно-штурмових військ. Пізніше був переведений до 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади, з якою стримував наступ ворога на одному з найважчих напрямків – у Покровську.
4 лютого 2024 року в населеному пункті Сухий Яр Покровського району Донецької області Олександр загинув внаслідок атаки ворожого БПЛА.
Його відданість, сміливість і любов до рідних були безмежними.
«Я не можу повірити до цих пір у те, що сталось. Як мені жити далі? Як синочкам сказати про загибель татка? Він їм обіцяв, що скоро приїде і поїдуть разом на рибалку…», – зі сльозами на очах говорить дружина Яна.
“Він ніколи не прощався, завжди тримався оптимістично, жартував, але вже відчувалась велика втома. Він казав, що дуже замерз, втомився, що хоче додому,” – згадує сестра Наталя.
13 лютого Жмеринка зустріла Героя «на щиті». Його проводжали живим коридором, схиляючи голови, віддаючи шану мужньому захиснику. Він знайшов вічний спочинок на Алеї Героїв центрального кладовища.
Олександр Воловода залишив по собі світлу пам’ять, двох маленьких синів, дружину, родину, побратимів і всю Україну, яка завжди пам’ятатиме його подвиг.
