Віталій Козак народився у селі Слобода-Підлісівська на Ямпільщині. З раннього дитинства вирізнявся відповідальністю та працьовитістю. Як старший серед дітей, був надійною опорою для батьків. Після закінчення 11 класів Придністрянської школи, хлопець продовжив розвивати свої технічні здібності. Ще навчаючись, здобув спеціальність машиніста-тракториста у селі Пороги. Захоплювався технікою, колекціонував моделі мотоциклів та автомобілів.
Герой завжди користувався повагою серед друзів. Його допитливий розум і золоті руки були відомі всім. Завдяки наполегливості він самостійно опанував професію будівельника. Чоловік був щирим і небайдужим — ніколи не відмовляв у допомозі, за що йому вдячні багато односельців.
Однак, через відсутність роботи у рідному селі хлопець змушений був залишити батьківський дім у пошуках кращої долі. Із 2006 року до початку повномасштабного вторгнення він працював у Києві на будівельних майданчиках, спеціалізуючись на оздоблювальних роботах. Незважаючи на відстань, Віталій завжди підтримував рідних і допомагав їм матеріально.
У Києві доля подарувала йому зустріч із коханою — Аліною. Разом вони прожили понад десять щасливих років, і в їхньому союзі народився син Владислав, який став справжньою гордістю батьків. Заради добробуту своєї родини Віталій невтомно працював, мріючи забезпечити своїх найдорожчих людей усім необхідним.
24 лютого 2022 року початок повномасштабної війни застав його на робочому місці. Без вагань Віталій добровільно вступив до лав територіальної оборони Києва й активно брав участь у захисті столиці. Після стабілізації ситуації повернувся до цивільного життя, але вже 26 січня 2023 року був мобілізований до Збройних Сил України. Віталій здобув фах механіка-водія танка та воював у складі 22-ї окремої механізованої бригади. За час служби мав лише двотижневу відпустку. У грудні 2023 року отримав контузію, яка позначилася на його здоров’ї, однак він залишався на передовій, продовжуючи захищати Україну.
«Я з дитинства називала його Вітя. Він завжди був моєю підтримкою і опорою до мого одруження. Це була життєрадісна людина, найкращий брат і син. Віталій ніколи не відмовляв у допомозі, любив веселощі, мав багато друзів і знайомих», — згадує сестра загиблого Героя.
Зі сльозами на очах класний керівник Тамара Васильковська згадує свого учня, випускника Придністрянської школи Віталія Козака:
«Страшна звістка сколихнула нашу шкільну родину — загинув наш випускник, Віталій Козак. Пам’ятаю його ще маленьким, світловолосим хлопчиком, душею класу. Він щиро захоплювався спортом, технічними науками, завжди уважно слухав уроки фізики. Від Віті я ніколи не чула слів “не хочу” чи “не буду” — тільки впевнене “я постараюся”. Він мав золоті руки, вмів майже все, за що б не взявся.
Його трудовий шлях також відзначався лише позитивними відгуками. Я завжди ставила Віталія у приклад іншим учням. Коли настав час захищати свою землю, родину і всіх нас, він не зрадив ідеалам честі й мужності.
6 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі села Новоіванівка Суджанського району Курської області героїчно загинув 37-річний танкіст Віталій Козак. Під час стримування просування ворога вглиб лінії оборони та забезпечення логістичних операцій, він отримав смертельні поранення внаслідок удару FPV-дрона.
