Дитинство в Тульчині, навчання у звичайній школі, перші кроки в професії — Андрій Щіпцов жив так, як тисячі українців. Працював, будував сім’ю, виховував дітей, мав мрії. Він не шукав слави, не прагнув героїзму — просто любив життя, близьких і свою країну.
Андрій народився 16 листопада 1991 року. Навчався в Тульчинській школі №2, потім у ПТУ, здобував вищу освіту в Одеському державному аграрному університеті. Після навчання працював на підприємстві «Наша Ряба» — сумлінно, відповідально, спокійно. У колективі його поважали, вдома — любили. Він був сином, братом, чоловіком, батьком, другом. Людиною, яку хочеться мати поруч.
Коли країна покликала — Андрій не вагаючись пішов на фронт. З 23 серпня 2022 року він став на захист України. Старший солдат, старший оператор протитанкового відділення — його служба була важливою і небезпечною. Він ніс її гідно, зосереджено й самовіддано. Брав участь у найскладніших завданнях, стояв на передовій боротьби за нашу свободу.
У 2024 році він отримав відзнаку учасника бойових дій — знак визнання його служби, його відваги.
Поранення, отримане 5 червня в районі Парасковіївки на Донеччині, стало фатальним. Лікарі боролися за його життя, але 14 червня 2024 року серце Андрія Щіпцова зупинилося…
Та його історія не закінчується смертю. Вона живе в його синах — Максимові та Назарові, в погляді дружини Анжеліки, в материнських очах Ніни Іванівни, у сльозах сестри Галини. Вона — у вдячності кожного з нас. У свободі, яку він захищав.
Андрій не шукав подвигу, але став Героєм. Таким його запам’ятає Тульчин, запам’ятає Україна.
Вічна пам’ять і слава!
