Миколі Дімітріядісу було лише 31. Його життя, сповнене сили, віри та внутрішньої гідності, обірвалося раптово — на війні, де щодня вирішується доля України. Та попри це, Микола встиг залишити по собі слід — у серцях рідних, побратимів, земляків. Слід світлої людини, справжнього чоловіка і воїна.
Народився Микола 8 грудня 1991 року в селі Юрківка Шпиківської громади. Тут, серед щирих людей і родючих подільських полів, сформувався його характер — відкритий, мужній, справедливий. У житті був доброзичливим і врівноваженим, завжди готовим допомогти тим, хто поруч. Його щирість і простота в поєднанні з відповідальністю викликали повагу ще задовго до того, як він став військовим.
Із початком повномасштабної війни Микола не залишився осторонь. Став до лав війська — не з примусу, а з глибокого усвідомлення: хтось мусить боронити дім, Україну, майбутнє. Служив стрільцем 1 взводу оперативного призначення 2 роти на бронетранспортерах у складі 4 батальйону оперативного призначення. У строю — рішучий, надійний, вірний товаришам. Один із тих, на кого можна покластися навіть у найскладніший момент.
12 листопада 2023 року, виконуючи бойове завдання зі стримування ворога поблизу села Вербове Запорізької області, Микола Дімітріядіс загинув унаслідок мінометного обстрілу. До свого дня народження він не дожив менше місяця. Йому назавжди залишиться тридцять один.
Та він живе — у пам’яті рідних, серед побратимів, у спогадах односельців. Живе як Герой, який обрав не легкий шлях, а правильний. І за це ми йому безмежно вдячні.
Вічна пам’ять Герою!
