Це була тиха, працьовита людина. Людина з глибоким внутрішнім стрижнем, яка не шукала слави, але заслужила безсмертну шану. Юрій Дубовий, житель села Зятківці, народився 10 жовтня 1965 року. Жив звичайним життям — чесно працював, турбувався про свою родину, був добрим сусідом і щирим українцем.

Коли на Батьківщину прийшла війна, Юрій не лишився осторонь. Попри вік, він добровільно став до лав Збройних Сил України. Адже серце справжнього чоловіка не міряє небезпеку, коли йдеться про захист свого дому. Старший солдат Юрій Дубовий присягнув на вірність Україні — і виконав цю присягу до останнього.

Його довгий час вважали зниклим безвісти — рідні жили між болем і надією. І лише нещодавно, через місяці очікування, ДНК-експертиза підтвердила трагічне: Юрій загинув 5 травня 2024 року на Покровському напрямку, виконуючи бойове завдання.

Він був з тих, хто не говорить багато, але робить усе, що потрібно. Надійний. Відданий. Справжній. Його серце билося в унісон з серцем України, а душа — з народом, який він любив і захищав.

Гайсинська громада схиляє голови перед його світлою пам’яттю. Але Юрій Дубовий — не лише втрата. Це історія про силу. Про мужність. Про вірність. Про людину, яка стала прикладом для нас усіх.

Світла пам’ять Герою!