Дмитро Ткачук був сином, братом, чоловіком і батьком 7-річної донечки Іванки. Світлий, добрий, завжди усміхнений — саме таким його пам’ятають рідні та друзі.
Освіту здобував у ліцеї №4, Жмеринському ВПУ за спеціальністю столяр, у Вінницькому транспортному коледжі та Харківській академії залізничного транспорту. Працював на залізниці, ремонтував вагони, а в мирному житті був справжнім майстром із золотими руками.
«У Дмитра дійсно були золоті руки! Він міг зробити будь-яку річ із дерева, металу, не відмовляв у допомозі нікому», — згадують колеги з елеватора «Зерноолія», де він працював до війни.
Історія його родини почалась на залізниці. Дмитро працював в Києві на залізничному траснспорті, ремонтував вагони. Саме там він познайомився з майбутньою дружиною Іриною. Вони оселилися в Жмеринці, разом придбали квартиру, яку Дмитро сам повністю відремонтував.
Після повномасштабного вторгнення, 18 лютого 2023 року, добровільно став до лав ЗСУ. Його останній допис у Facebook — фото донечки з вітаннями до Дня Збройних Сил України.
Відпустки він проводив, даруючи доньці щасливі моменти:
«Я хочу, щоб вона запам’ятала тата таким, який з нею катається на велосипеді, вчить плавати…» — казав Дмитро.
35-річний Дмитро Ткачук із Жмеринської громади загинув 24 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання в населеному пункті Терни на Донеччині. Захищав Україну у складі 3 відділення кулеметного взводу 411 окремого стрілецького батальйону.
Після його загибелі донечка щовечора виходить на балкон, шукає на небі зірочку і шепоче:
«Татку, я тебе бачу…»
Дмитро Ткачук — один із найкращих синів України. Майстер, патріот, воїн і люблячий тато, який назавжди залишиться в серцях усіх, хто його знав.
Вічна пам’ять Герою!
