Страшна звістка про загибель земляка Романа Бурана сколихнула серця жителів — ще одна відкрита рана, ще один біль, який не вщухає. 18 жовтня під Бахмутом загинув воїн, який вірив у перемогу, у мирне небо над Україною, в майбутнє своїх дітей. Йому було лише 42…

Роман Буран — людина з великої літери. Добрий, щирий, працьовитий, турботливий батько та люблячий чоловік. Його життя було сповнене турботи про родину та любові до рідної землі. І коли прийшла війна — він не залишився осторонь. Влітку 2024 року Роман взяв до рук зброю, твердо вирішивши: буде захищати Україну, свою сім’ю, своє майбутнє.

Він не шукав подвигу — просто знав, що так треба. Що кожен українець має право жити у вільній, незалежній державі, а діти — зростати не під звуки сирен, а під спів птахів. Він хотів, щоб його син і донька мріяли, навчались, будували своє життя без страху. І він зробив усе, щоб це стало можливим.

Пліч-о-пліч з побратимами Роман наближав Перемогу — кожним своїм днем, кожним кроком на передовій. Його шлях обірвався занадто рано, та він назавжди залишиться у нашій пам’яті — як мужній, сильний, справжній.

Він віддав життя, щоб жили ми. І ми житимемо — пам’ятаючи його ім’я, його жертву, його мрію про мир. Герої не вмирають.