Найжахливіше у війні — те, що вона забирає найкращих. Тих, хто не прагнув чужого, хто мріяв про просте людське щастя — працювати, будувати дім, ростити дітей, жити на рідній землі. Саме таким був Роман Патерок — щирий, світлий, добрий, справжній.
Народився 15 січня 1996 року у селі Міжлісся на Вінниччині, Роман з дитинства був непосидючим, допитливим і життєрадісним. Разом із двома старшими братами він ріс під опікою мами, яка самотужки виховувала синів. Школу закінчив у сусідньому селі Войнашівка, а далі здобув професію у залізничному училищі — слюсаря з ремонту рухомого складу та помічника машиніста. У 2015 році одружився з Людмилою, а через три роки став батьком — донечка Софія стала його найбільшою гордістю.
Роман служив у Національній гвардії, був учасником АТО. Після завершення контракту повернувся до мирного життя, працював на будівництві, їздив за кордон, грав у футбол, рибалив, був душею компанії. Але 24 лютого 2022 року усе змінилося — Роман без вагань пішов добровольцем захищати Україну. Він не міг стояти осторонь, коли ворог ступав на рідну землю.
Бойовий шлях проліг через Донеччину, потім — Запорізький напрямок. Він воював пліч-о-пліч з побратимами, ставши для них братом по духу. Під час ротації встиг побачити родину, обійняти доньку й дізнатися, що стане батьком вдруге. Та сина Артема Роман не побачив — 7 жовтня 2023 року біля Вербового він загинув у запеклому бою.
Він — не просто ще одне ім’я у списку загиблих. Він — символ любові до життя, сім’ї, Батьківщини. Він мріяв про мир і сам пішов його захищати. Роман Патерок — справжній Герой, який житиме в пам’яті рідних, друзів, усіх, хто чув його історію. За мужність та відвагу він посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Вічна пам’ять та слава Герою!
