Павло Галюк із Жмеринки завжди був людиною, якій довіряли. Його побратими знали: якщо він поруч – значить, можна йти у бій, знаючи, що повернешся. Відважний воїн, добрий друг, турботливий батько та люблячий чоловік — таким його запам’ятають рідні та всі, хто мав честь знати Павла.
Народився Павло Галюк 20 квітня 1997 року в Жмеринці. Він зростав товариським, активним хлопцем, захоплювався футболом, легко знаходив друзів і завжди був душею компанії. Навчався у Жмеринському ліцеї №2, а згодом здобув фах електромонтера у місцевому вищому професійному училищі. Після навчання працював на залізничному підприємстві, а потім — у Жмеринському газовому господарстві та Вінницькому трамвайному депо. Паралельно здобував освіту у Київському технікумі зв’язку.
Життя Павла змінила армія. У 2015 році він розпочав строкову службу в артилерійських військах. Після демобілізації повернувся до цивільного життя, працював за спеціальністю, будував плани на майбутнє. Саме у цей період він познайомився з Юлією, яка згодом стала його дружиною. У 2020 році народився їхній син Матвій — найбільша гордість і радість Павла.
Та коли почалася повномасштабна війна, Павло не вагався ні хвилини. 4 березня 2022 року він добровільно став на захист України. Згодом приєднався до 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка, де завоював беззаперечну повагу серед побратимів. За свою мужність та професіоналізм він був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест» та медаллю ветерана війни.
У травні 2024 року Павло отримав поранення, але вже через два тижні повернувся на передову. Він розумів, що його місце — поруч із побратимами, які боронять Україну. Війна виснажувала, та він не зупинявся, не падав духом, хоча часто зізнавався дружині: «Це важко, особливо, коли втрачаєш друзів».
Його життя обірвалося 17 грудня 2024 року внаслідок артилерійського обстрілу поблизу Новооленівки на Донеччині. Найкращий друг і побратим Дмитро, ризикуючи життям, повернувся, щоб забрати тіло Павла.
«З Паштетом можна було йти і в вогонь, і в воду. Ми завжди були впевнені: якщо з Павлом йдемо на позиції, то й повернемось разом. Він завжди був готовий підтримати. Це Людина з великої літери! Паштет, брат наш, найкращий був серед нас. Найкращим і залишився…», — так про захисника згадують побратими.
Востаннє Павло був удома 19 серпня — на день народження свого маленького сина. Він мріяв повернутися з війни, щоб бачити, як росте Матвій, як разом вони будуватимуть майбутнє. Тепер його ім’я закарбоване в пам’яті рідних, побратимів та всієї України. Він був одним із тих, завдяки кому ми маємо шанс на перемогу.
Вічна пам’ять і слава Павлу Галюку!
