Петро Шлапак — це ім’я, яке назавжди залишиться в пам’яті жителів села Стрільчинці на Вінниччині та в серцях усіх, хто його знав. Людина, що присвятила своє життя захисту Батьківщини, не словом, а ділом. Людина, яка понад усе любила свою родину, дітей та Україну.

Народився Петро Степанович 2 березня 1976 року. В молодості проходив службу в миротворчих військах у Югославії, а з 2014 року — серед тих, хто першими став на захист України в зоні АТО. З початком повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року без вагань знову став до лав ЗСУ. Його призначили командиром мотопіхотного відділення у складі 9 окремого мотопіхотного батальйону (в/ч А2896), де він виконував бойові завдання в найгарячіших точках Донеччини.

Попри суворі умови фронту, Петро залишався турботливим батьком і люблячим чоловіком. Його душа жила вдома — разом із дружиною Оленою та чотирма доньками: Камелією, Надією, Домінікою й Владиславою. Він хотів бачити, як вони дорослішають, як Україна крок за кроком йде до Перемоги. І саме заради них він тримав стрій до останнього.

15 січня 2023 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Невельське на Донеччині, Петро Шлапак загинув внаслідок ворожого обстрілу з танка. Йому було 46 років. Його життєвий шлях обірвався на війні, однак пам’ять про нього — жива, світла, глибока. Указом Президента України його посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«Нестерпно боляче усвідомлювати те, що ми більше ніколи не обнімемо, не побачимо, не почуємо голос Петра, — пише односельчанка Героя Лілія Пелишенко. — Для своїх дівчаток, сім’ї, родини, друзів, села. Ти віддав своє життя за мир і спокій, за перемогу, в яку щиро вірив. Спочивай з миром, вічна і світла пам’ять. Легких тобі хмаринок там, на небі».

Петро був не лише військовим, а справжнім прикладом — мужності, людяності, турботи.

Сьогодні він — наш ангел-охоронець, герой, який живе в наших серцях. І доки про нього пам’ятають — він не зник, він серед нас.

Вічна шана й слава Герою!