Анатолій Бабенко народився 29 липня 1970 року в селі Потоки Немирівського району на Вінниччині. Він змалку звик до праці, любив землю, людей і завжди був прикладом сумлінності та відповідальності. Навчався у Ковалівській середній школі, а після її закінчення в 1987 році вступив до Ладижинського радгоспу-технікуму механізації. Там здобув фах техніка-механіка, який поєднав із любов’ю до роботи на землі.
Службу в армії проходив у 1988–1990 роках, після чого повернувся додому й присвятив себе сільському господарству. Спочатку працював трактористом, згодом став інженером з механізації в КСП «Поточанське». Із 2014 року працював у ТОВ ПК «Зоря Поділля», де також був трактористом-машиністом. Його поважали як сумлінного працівника, доброго сім’янина й надійного товариша.
Анатолій мав щасливу родину — дружину, трьох доньок і онуку, які були сенсом його життя. Але коли країна опинилася в небезпеці, він, не вагаючись, встав на її захист. Із перших днів повномасштабного вторгнення — з 24 лютого 2022 року — був мобілізований до лав Збройних Сил України.
Старший солдат Бабенко виконував бойові завдання на передовій. Його відданість справі, відповідальність та витримка були прикладом для побратимів. 10 березня 2024 року, під час виконання бойового завдання біля села Первомайське Покровського району Донецької області, Анатолій загинув, отримавши смертельне кульове поранення.
Його поховано на рідній землі — в селі Потоки, де пройшло все його життя: чесне, трудове, гідне. За самовіддану службу Українській державі Анатолія Бабенка відзначено почесною грамотою.
Пам’ять про нього — сильного, скромного, доброго чоловіка — житиме у серцях рідних, друзів, односельців та вдячних українців.
Вічна слава Герою!
