18.03.1991 – 19.02.2024
Сапер. Захисник. Герой. Батько.

Цюпик Павло Олександрович народився 18 березня 1991 року в місті Вінниця. Навчався у школі №33, з ранніх років вирізнявся ввічливістю, життєрадісністю та щирістю — таким його виховала улюблена бабуся, яка була для нього справжнім духовним орієнтиром.

Після школи здобув фах у ВПТУСП №19 за спеціальністю «слюсар-автомеханік». У 2010–2011 роках проходив строкову військову службу. Після армії працював на авторинку «Сатурн», де й зустрів свою майбутню дружину Тетяну.

З 2018 по 2024 рік Павло працював на Вінницькій харчо-смаковій фабриці (ВХС), де зарекомендував себе як сумлінний, відповідальний та старанний працівник.

З початком повномасштабного вторгнення, 10 березня 2022 року, був мобілізований до лав ЗСУ. Служив у складі 115-ї окремої механізованої бригади — молодшим сержантом, фахівцем з БПЛА. Брав участь у запеклих боях за Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Бахмут, Авдіївку та Мар’їнку. Отримав статус учасника бойових дій.

У 2023 році переведений до 225-го окремого штурмового батальйону, де пройшов додаткову підготовку й став сапером. Здійснював інженерне забезпечення бойових позицій у районі Часового Яру, а згодом — Авдіївки.

15 лютого 2024 року під час проходження так званої «дороги життя» через Авдіївку разом із побратимами встановлював мінні загородження. Завдяки їхнім зусиллям було підбито два БТРи й знешкоджено понад 30 окупантів. Проте вже 19 лютого, під час оборони населеного пункту Ласточкіне, під час ворожого мінометного обстрілу, Павло героїчно загинув.

Його професіоналізм урятував життя іншим.
Його рішучість стала бар’єром для ворога.
Його відвага — наш приклад.

За особисту мужність, вірність присязі та самопожертву нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Вдома на Павла чекали мати, кохана дружина Тетяна та маленький син Артемко, якому було лише три роки.